Не минуло і півроку (ок, тижня:) як я нарешті вилізла з-під величезної купи роботи і презентую (звітую) щодо свого минулого уікенду у Львові.

Виїхавши експресом «Київ-Львів», що мав донести мене, як вказувалось у брошурі, за 6 годин, я потрапила під вплив настрою, як я називаю «потягу». Це означає, що мені одразу ж захотілось пити чай у гранованому стакані, спати під стукіт коліс, і викласти всю душу сусіду за місцем посадки. Власне, воно так і сталось...:)

Нажаль, як і часто буває, мої сподівання не виправдались. Експрес затримався на годину, я вилізла з нього, м’яко кажучи, у дуже «веселому настрої». Опустивши подробиці ночі одразу перейду до причини мого приїзду – ВЕСІЛЛЯ МОЇХ ДРУЗІВ!

Програма на день свята була розписана похвилинам (організаторам респект) і на «випендрьож» :) як сказала одна моя знайома часу не було. Але, хто як, а ми ж все одно за своє...

За 5 хв до початку церемонії я тільки вставала зі стільця у перукаря, хоча просиділа в ньому 2,5 години. Процес приведення мене до «людського стану» є досить кропітким та довгим. Певно перуар не повірила мені під час домовленості по телефону. Результат можете подивитись нижче (це вже після весілля о 3 ночі)!

Скочивши у таксі ми ледь встигли на розпис, але головне – моя голова буде на загальній фотці. Потім вінчання (1, 5 год, я у тонюсінькій сукні, +6 на вулиці, «мамо, що я тут роблю, де мої речі»), і, нарешті, «Високий замок» (ура...танці, їжа, забави, феєрверк, брюнети, блондини, ЩЕ брюнети??? :)...

Шкода, але все гарне колись закінчується. О 2-й ми роз’їхались, але я й досі ще там, з ними.

Але найголовніше – весілля – це класна штука. Особливо чиєсь...:)

Це Вєрка і її шоу "Огоньок"